Если у ещё незаживших ранок сдирать корочки, то останутся шрамики. Как напоминание.
Фу, я лучше буду лечиться и терпеливо ждать пока пройдет.

Последнее время в мою жизнь добавилось несколько значимых городов. Куда я убегаю, когда трудно или просто хочется отдохнуть. Но убегаю я ж не к городу, а к людям из этого города. Ну конечно немного и к городу, если честно. Просто другой город - это как другой мир. Паралельный твоему. Где свои-мои старые истории, значимые и дорогие люди, воспоминания и много чего еще.

Но. Если у ещё незаживших ранок сдирать корочки, то останутся шрамики. Как напоминание.
Фу, я лучше буду лечиться и терпеливо ждать пока пройдет.

Від снодійного всі думки, страхи, бажання в 3Д форматі оживають у снах і просинаєшся стомлена і зла... і, звісно, з думками.

Від валер"янки і заспокійливих тіло стає немов кам"яне і слабке, а думки ніде не діваються.

Читати, слухати музику, гуляти - скрізь про одне і у всьому твої думки.

Стомлена від гри у війну з собою. Домовитись про мир не вдається. Все. Білий прарор. Тільки дайте спокій, думки...

***
По той бік ріки поламався час
Я тебе не чую
Я тебе втрачаю

А на цьому боці ріки
Я ще й досі тебе бачу
Ти мене чуєш
Чи ні

Гукаю до тебе
Ріка чимдалі ширша
І течія стрімкіша
Я ледве чую твій голос
Кажи голосніше

Я не чую

Я кричу -
Люблю тебе
І невідомо
Ти чуєш
Чи ні

Що ти чуєш
Що ти чуєш
Я через місто іду в сліпому блискучому сні
І день як ніч і сіль як сніг
Скляні вітрини
І очі скляні у всіх мимохідців
І вікна їхніх домівок світяться мовчазні і сліпі
Не пам"ятаєш
Не пам"ятаєш як я вперше торкнувся
Твоїх вологих вуст
І тоді здавалося
Що у всьому світі тільки я так любити міг

А зараз по той бік ріки поламався час
І я не чую твого голосу

Я кричу - люблю тебе
І невідомо ти мене чуєш чи ні
Бо по той бік ріки поламався час
І по цей бік ріки ламається час
Час ламається
Я не чую твого голосу
Бо час поламався
На твоєму березі

Ю.Покальчук

п.с. тікі помітила, що в моєму жж досі зима. можливо тому, що це вже не мій жж. безпритульний. безпритульна.

1. Як тільки починаєш шукати докази, то обов'язково їх знаходиш.
2. Як би ідеально твоя придумана гіпотеза про те що відбувається не пояснювала все, але важливо пам"ятати, що це лише ТВОЄ ПРИДУМАНЕ.

...

В смітник були відправлені великі рожеві окуляри.

Львів. Твій маленький рідний світ. Світ омріяний і такий жаданий. Туди, куди завжди хочеться повертатися. Знов і знов. Там, де тебе завжди чекають і люблять. Чужий і вже не твій. Зовсім не ідеальний. Світ, якому паралельно на тебе. Світ, який функціонує прекрасно без твоєї енергії, тепла, життя. Світ, імунітет якого бореться з тобою як з інородним об"єктом. Намагаєтсья виштовхнути тебе, бо розчинити в собі означало б прийняти до себе. А йому це не потрібно.Знайшла сили поїхати, то знайди сили не повертатись. За це отримаєш найкращі місця у першому ряді на балконі і будеш спостерігати зі сторони.

З кожною новою зустріччю чи то зануренням розуміти, що тебе викреслили зі свого життя ще кілька людей... Всеодно. Всеодно було б, якби на ці кілька не припадала хоча б одна дорога людина, яку ти зовсім не готова так легко товстою прямою лінією викреслити і зі свого життя.

Занадто швидко летить життя. Тому відповідь на запитання "як справи?" однозначно "нормально". Розмова завершуєтсья стандартним "ну треба якось всім нам зібратись!". Так. Обов"язково. Як тільки хтось доведе, що паралельні світи перетинаються.

Просто нічого. крапка і все. кінець одного - це початок іншого.

притча з псі-зону :

"Жена Муллы Насреддина была больна, и ёё прооперировали. Несколько дней назад она вернулась из больницы. Кто-то из соседей спросил у Насреддина:
- Ну, как твоя жена? Она уже вернулась из больницы?
- Нет, она все еще говорит о ней."

Пусто.

А Ви відчували щось з цього?
Бігти, коли так хочеться впасти.
Сумувати, коли всі навколо радіють.
Утримувати біля себе того, кого вже давно пора відпустити.
Радіти, коли сумно.
Дивуватись тому, що всі сприймають за належне.

Йти, коли найбільше хочеться залишитись.

Ненавидіти, коли так кохаєш і кохати, коли так ненавидиш.
Аквареллю яскравою малювати чорно-білі картинки.
Шукати кохання, а коли воно поруч тікати якнайдалі і якнайшвидше.
Екстраординарним вважати те, на що ніхто не звертає уваги.

Вірити, коли ситуація безнадійна.
Сміятись, коли хочеться плакати.
Енергійно наполягати на своїй думці, коли ти неправий.

Жалкувати про зроблене, яке настільки було омріяним.
И. любити букву «И» :)
Теревенити про дрібниці, коли так хочеться мовчати.
Трактувати все не так, як є насправді і бути впевненим у своїй правоті.
Я. не розуміти свого власного Я, але намагатись зрозуміти інших.
.
.
.
Абсурд.

Збиратись на зустріч. Виходити з дому і йти пішки. Відчувати, що промокла. Здивовано піднімати очі і бачити, що йде кльовий дощик. Зустрічатись з друзями і розуміти, що ти десь не тут. Спокійно реагувати на приколи про свій неадекватний стан. Вибачатись і йти назад. Задуматись. Побачити, що далеко від свого дому. Стояти і дивитись як люди будують дім. Думати. Сміливо йти по калюжах, а потім півгодини розглядати в них відображення домів. Чути жалібне мявчання кішки. Знаходити її, брати на руки, притискати до себе і сідати разом на лавку. Гріти, віддавати своє тепло та любов, слухати вдячне муркотіння. Розуміти, що не відчуваєш свого тіла, що з волосся зтікає вода. Повільно та інтуітивно шукати дорогу до будинка. Сміливо дивитись в очі перехожих. Приходити додому, перевдягатись в сухе, пити гарячий чай, вимикати і-нет і іти в ліжечко.
Хтось знає що зі мною?

Так от… тікі у Львові ти можеш чекати маршрутку хз скікі, потім з полегшенням сідати на вільне місце і насолоджуватись музикою, і саме тоді до тебе можуть причепитись мовляв, що це за інноСРАННАЯ фігня лунає в мене з навушників?! І ти, стримуючи нерви, намагаєшся все ж ввічливо відповідати…
Тікі у Львові ти можеш почути, що ти «файна кобіта» і якийсь казьол з села Зажопєнск буде намагатись на своїй дивній украйонсько-польсько-російсько-рогульскій мові дізнатись твоє ім’я, телефон і чи є в тебе хлопець….
Тікі у Львові незнайомий хлоп може тобі сказати, що «еее, а чого це ти так носиш шапку?! Треба туво її на лоба нижче натягати» і додати: «гггг! В тебе шнурівки різнокольорові. Це зара так сі модно?».
Тікі у Львові у рідному дворі тебе можуть розпитувати безліч часу про справи, погоду в Києві, навчання, друзів, особисте життя і всіляку фігню.. а ти стоїш і думаєш що краще: щоб ввечері весь двір обговорював твоє києвське життя, чи щоб всі обговорювали те, як я негарно я послала ту цьоцю і як Києв перетворив харошую дєвочку…
Тікі у Львові замислюєшся над тим, чи існує сонце… і чого це дощові хмари так обожнюють Львів… і чого навкруги так сіро і тупо… як може поєднуватися така краса з такою вбогістю…
І як його любити…

Тікі у Львові можна їхати о 6 ранку в маршрутці і слухати дискусії незнайомих між собою людей про 23 лютого і 8 березня… посміхатись і вставляти свої 5 копійок… виходити на кінцевій з маршрутки, бажаючи всім вдалого дня, і чути приємні речі та розходитись всім в різні сторони.
Тікі у Львові, коли ти сидиш о пів7 на вокзалі і п’єш каву, до тебе може підійти мила бабуся і розповідати про користь для студентів релігіозного журналу «Пробудись», про те, що там можна прочитати не тікі про Бога, але й про науку і інноваційні штуки… і давати тобі рарітєтний журнальчєг за 1993 рік…
Тікі тут, на вокзалі, можна зустріти о 7 ранку кілька могилянських компаній. Так, ТСР почався ) Могилянці окуповують Львів )
Тікі у Львові, йдучи пів8 по заспанних вулицях, співає душа і хочеться обняти весь світ. Йдеш і посміхаєшся всім і всьому. Це можна, звісно, робити не тікі у Львові, але тікі тут тобі відповідають на посмішку посмішкою.
Тікі у Львові, чекаючи на маршрутку, вся черга обговорює життєву проблему тьоті, що жаліється на падлюку Пєтю… і всі дають поради та заспокоюють… а у маршрутці хтось ненароком скаже: «Ну що то за реклама така на бігбордах?!»… і починаєтсья обговорення реклам, проблем міста, держави і загальнолюдських цінностей…
Тікі у Львові за годину пересування по місту можна зустріти половину свого класу і ще купу знайомого народу. І отримати позитив, похитив і ще трошки позитиву.
Я зрозуміла що відрізняє Києв від Львова: небайдужість один до одного.
Як тебе не любити, Львове мій ))))))))))))))))))
П.С. такі от думки о 9 ранку… здається, що вже стікі відбулось за ранок, а попереду ще цілий день… і ТСР теж попереду… і життя… попереду.

Очі. Не можу не звертати уваги на очі. Так вже сформована людина: вона може утримати міміку обличчя, контролювати емоції, подумки зв’язати собі руки, але очі… от що неможливо приховати. Вони віддзеркалюють все, що відбувається всередині. І це мистецтво розуміти погляди. А інколи це відбувається десь на далекому-далекому підсвідомому, коли ніби-то розумієш все по очах, але дуже боїшся пустити ці думки у розум і повірити в них. Боїшся, що все ж хтось та вміє підробляти погляд і маніпулювати їм. Боїшся…
Страх. Страх та надія можуть переконати людину в будь-чому…. Все розумію. Але без цього не можу. Набридло боятися зробити щось, що суперечить прийнятим правилам і уявленням. Але так страшно все ж зробити так, як хочеться. Зробити і знов не отримати результату. І знов впевняти себе, що такого більше не повториться. На помилках вчаться? Шось в мені не так…. І що найгірше, що кохання погано уживається зі страхом….
Кохання. Ну не можна кохати того, кого боїшся. Як і того, хто боїться тебе ))) Тим більше, як писав Гюго, що перший симптом кохання у чоловіків – несміливість, а у жінок – сміливість. Ги ))) десь так… ок. З цим ясно.
Зовнішність. Ех… часто вона живе сама. Сама – тобто без внутрішнього багатства. Така собі яскрава обкладинка. Здається, я колись про це вже писала… Але всі купуються на це! Це нагадує те, що комашки злітаються на яскраве полум’я\світло і помирають від нього. Цікаво, вони відчувають хоча б декілька хвилин щастя перед смертю? Чи хотіли і знали вони про це? Чи може їх просто підвела інтуіція…
Інтуіція. Чи багато людей довіряють своїй інтуіції? Чи є взагалі така фігня як інтуіція? Як відрізнити інтуіцію від власних, але добре скритих бажань…
Бажання...

Все… мене понесло… не буду продовжувати. А то відчуваю, що не встану з-за компа… Пішла…

Щирість. Дехто каже, що це прероготива святих і ідіотів... ні. я не думаю так. і ненавиджу, коли зі мною не щирі. що в цьому гарного,коли тебе зустрічає на вулиці людина, якій ти завжди була паралельна, і починає кричати на всю вулицю "Ура!!ти приїхала!", а далі обнімання і півгодинний допит на морозі про мої справи. а в очах - байдужість. ні, звісно, я розумію... треба ж щось\когось ввечері обговорювати з друзями... вже уявляю детальну доповідь: була (не)одна,(не)весела, як зажди (не)усміхнена і (не)добра, (не)слухала музику, (не)йшла в центр, мобілку (не)тримала в руках, питання (не)задавала, відповідала (не)охоче, волосся (не)довге, очі (не)сумні, (не)погладшала, (не)нафарбована... і далі в такому ж дусі... дякую тим, хто просто вітається і не вдає з себе добрих знайомих і зацікавлених слухачів.
Львів. як я від нього відвикла. забула як це, коли з тобою заговорюють незнайомі люди в чергах\маршрутках\тролейбусах... як це, коли перехожі дарують тобі посмішки. як це, коли людям, що довкола, не пох на тебе і на те, що відбувається. сьогодні я бігла по справах і мене зупинив і звернувся якийсь дядя. каже: "Дівчино, ви щось загубили". здивовано на нього дивлюсь... він:"Посмішку!".
Львів. плутаюсь у назвах вулиць, у маршрутах і маршрутках... соромно... бо ж це моє рідне і улюблене місто... тікі люди тут вже чужі... і..і ... мене дратує трохи, що вийшовши на вулицю ти обов"язково зустрінеш безліч знайомих\друзів\батьків знайомих і друзів... хочеться побути наодинці... і блін ті спогади... вони всюди! в кожному кафе\парку\під"їзді, на кожній вулиці і просто в повітрі... не втечеш...
хочу до Києва?

Сесія - це коли півпершої ночі, а у 95% контактів в асі статус "вчуся" )))

Другий день підряд займаюсь просвітництвом ))) ще завтра, а сил вже нема... за два дні зрозуміла кілька речей: 1. а чого дивуються, що Україна перша в Європі за поширенням ВІЛ, як молодь не знає найпростіших речей з цього питання... 2. не люблю гламурних ляльок... які роблять такий зверхній вигляд, що так і хочеться дати їм в голову моїм величезним кубіком-рубіком ))) так, за ці кілька днів я стала жорстокішою ))) от сьогодні я стояла біля аптеки, яка знаходилась біля лікарні. дуже багато молодих пар заходило в цю аптеку. і що дивно: дівчата завжди намагаються відтягнути хлопця, щоб він не дай Бог не взяв інфу... одна лялька робила це зі словами: "Рррома! Пашли! тебе ето не нада!" а хлопець взяв. ще й поцікавився де можна в Києві здати аналізи. може просто його дівчина не все про нього знає. ггг ))) ех, ці гламурні баришні... 3. все ж, люди дивовижні. так приємно, коли вчора незнайомі люди проявляли турботу про мене, питали чи я ще не змерзла, чи може мені чаю принести гарячого... а сьгодні взагалі були мегакруті чуваки ))) один, виходячи з аптеки, сказав: "дєвушка, хотітє вітамінков? я много купил!". і ще багато-багато позитиву... ))) 4. я вирішила на яку тему буде мій перший тренінг... 5. волонтерити в теплу погоду набагато прикольніше... сьогодні я відморозила собі все, шо тікі можна було відморозити ))) навіть здавалось в кінці, що мозок теж відморозився, бо слова плутались, а думки текли занадто повільно ))) досі не можу відігрітись... )
Народ, приходьте сюди:

стікі сил, ентузіазму і роботи вкладено туди... прийдіть...
ех... тяжко-важко, але життя кльова штука ) бажаю усвідомити це всім )))
п.с. а, ще забула написати....поруч з аптекою мама гуляла з донькою. десь дівчинці 5-6 років. вона вдягла мамині варюжкі, бігала, розмахуючи довгими пальцями, і кричала: "мама!мама! я тебе з"їм! я ктулху!". я розгубила всі свої думки. надовго ))) бо посміхає мене досі )))

Сижу на стільці. на своєму такому рідному зеленому стільці. навкруги все чуже. навкруги білі стіни. нема меблів. нема карнизу, люстри, штор... всіх дуже веселять розповіді про моє круте життя тут. про відра з подушками замість стільців. про стіл з картону і дощечки і багато інших приколів... фак, самій смішно... ))) за вікнами світиться Київ. хочеться заплющити очі і побачити, що це світло Львова... але світло від Львова є тікі у мене в душІ... і в очах... що я тут роблю? в цьому місті... в цій квартирі... з чужою мені людиною, у якої не все ок з головою... сьогодні 21 листопада... з 1 я маю звідси будь-що з"їхати. Бо інакше з"їде мій дах. і поїде в подорож по всьому світу. і повернеться нескоро. а мені він потрібен дуже перед сесією... ) нема варіантів... є співмешканки... дивні і серйозні дівчата... знов чужі. а так хочеться побачити когось такого рідного з минулого життя... коханого, наприклад...:( батьків, друзів... друзів? чи змогли ми зберегти дружбу? як назвати наші стосунки з ними? хіба дружба? не знаю... але мені приємно повертатися додому. приємно гуляти днями, співати вечорами під гітари, ночами говорити-говорити-говорити... приємно, що вони влаштовують для мене сюрпризи і тішать дрібницями... так, друзі... але такі далекі, що здається, що нереальні, що вигадані, що наснились. додому аж через місяць. через місяць, за який я переживу сесію, переселення і ще багато нервових і кумедних ситуацій... Такий напряг з навчанням, з квартирою, зі співмешканкою, з львівськими друзями, з коханням, з часом, з можливостями і бажаннями... Але так пох... чогось стало раптом так пох на все... може просто не залишилось сил. а може просто вже хочеться радості і посмішок. вчора на плацу Алінка (з ФГН) щиро і привітно посміхаючись радісно заявила: "у мене стікі проблем!". і це було круто... круто, що ми здатні ще посміхатись ) все буде ок... ) "надія є..." )))

Сьогодні моя тренінгова група вирішила поздоровити з минулим ДР... крім символічних подаруночків був мєгахіт. я так розумію стирений в соціальній службі, де відбувалось дійство... ггг ))) це здоровезний плакат "Методи контрацепції" ))) я коли його відкрила, то мене круто посміхнуло. чого? розповідаю: хто пам"ятає прекрасну гру "ЧПОК" зі СПОКа? ну або просто ) я накінець знайшла як розшифровується це дивовижне слово:
ииииии )))) хай і вас посміхне, любі мої )))
На тому ж тренінгу прийшла у відчай... коли при представлені себе треба було сказати, що гарного з тобою сталось минулого тижня, то я впала в ступор... по виразу обличчя милої anna_zelinskaya зрозуміла, що я не одна така... трохи попустило... але так і не згадалось, що ж дійсно гарного сталося... все таке буденне і однокольорове... мля, тре з тим шось робити... бо невірною дорогою ідем, товарісчі... загрузаю в думках про щастя\кохання\ціль життя і всяку таку байду...
п.с. ФСНСТ-2! тут Наталя Онищенко створила fsnst_2006. приєднуємось! ;)

Дочекалась! тепер буду довгими нудними вечорами займатись творчістю, а не просиджувати весь час в і-неті ) УРА!

иииииииии )))) навіть потрібний пост не встигла створити, а мені тут назалишали вітань вже )))) дякую всім...
сьогодні я стала всього на день старше, але цілу ніч мені не давали спати смс, а перший дзвінок був о 8 ранку... мля... шож так рано дзвонити... сьогодні я сонна іменинниця... ех... )))
хай Катя буде мене ненавидіти, але безкоштовний квиток на концерт Гудімова віддала подрузі, бо я маю бути на дні народженні в мами. ))))))))))) гггггггг ))))) хто там буде Катю бачити, то скажіть, що є ще один квиточок )))))) ггг ))))
ну все... я пішла .... СВЯТКУВАТИ!!!!!!!!!!!!!!!!! ЄЄЄЄЄЄЄ!!!!!!!!! )))))

Дома...
Навіть не знаю що... повний хаос.. хаос в думках, почуттях....
Львів... дощ... вже четвертий день дощ... і напевне буде завжди. бо Львів без дощу, то вже не Львів...
Так приємно гуляти рідним містом... все таке знайоме\тепле\рідне... приємно зустрічати на вулицях знайомих... практика показує, що ближче до вечора частота випадкових зустрічей збільшуєтсья утричі.... ) приємно, що тебе пам"ятають... як виявилось, у мене тут ще стікі друзів... і всі хочуть зустрітись... жалкую, що в добі 24 години... жалкую, що скоро поїду... не хочу... дуже....
Так неприємно гуляти рідним містом.... спогади, спогади, спогади... і ніде від них не подінешся... кожна вулиця\парк\зупинка\кафе\провулок\магазин\і т.д. про шось нагадують... і чомусь сум якийсь сірий... може це від того, що все навкруги сіре, бо дощить...
Дуже багато де побувала за ці дні... багато всього зробила корисного.... долучилась до деяких проектів своїх друзів... попереду ще кілька продуктивних днів... нема сил...
Мені болить.. не знаю де... не знаю що... просто так тупо все... тупо... все...
Все...

Коли я починала малювати ЦЕ, то думала, що мені не захочеться віддавати картину, бо має вийти круто. одне збулось: так, я не хочу віддавати от то. бо вийшло... гм.... хз чого в дитинстві я вперлась і не захотіла піти в художку... дурна .... навчилась би нормально малювати.... :"( майже остаточний варінт... ще деталі незначні... :"(